Чи дочекаемося ми нової «Батуринської різні», чи нарешті дослухаемося до справжнього гетьмана

«Братія, прийшла наша пора; скоритаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого незалежною» .

25 жовтня 1708 р. промова Мазепи до свого війська

В ці дні  2 листопада далекого 1708 відбулися страшенні події — Знищення Батурина московськими військами

Kazn_kolesovaniem
Страта колесуванням, яка застосовувалась до козаків і мешканців Батурина. Гравюра часів Петра І

«Різанина в Батурині» -каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців. В ході цих дій були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині».  Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені.

Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина незважаючи на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства»

Криваві події в Батурині підтверджуються багатьма документальними джерелами: Костомаров наводить такий опис:

30 жовтня приїхав до Погребків Меншиков, і тоді відбулася військова рада, що поклав взяти Батурин і, в разі опору, щоб знищити його як головний притон сили, неприязної царя Малоросії … В 6 години наступного ранку Меншиков зробив напад і наказав знищити в замку всіх без відмінності, не виключаючи й немовлят, але залишати в живих начальників, для передачі їх страти. Все майно батуринців віддавалася заздалегідь солдатам, тільки знаряддя повинні були стати казенним надбанням. Протягом двох годин все було закінчено: гетьманський палац, служби та двори старшин — все було перетворено на попіл. Все живе було винищено … Втім, багато хто встиг піти наперед і залишитися цілими. Це видно з того, що згодом поверталися до Батурина багато обивателі на свої місця … Загальні свідоцтва одноголосно говорять, що над жителями Батурина скоєно було саме варварське винищення. Сам Меншиков не писав про те до царя, надаючи повідомити йому про все усно 

За відомостями Бантиш-Каменського:

3 листопада зійшов він [Меншиков] на міський вал з шпагою в руці, і посік вістрям меча всіх тамтешніх жителів, не виключаючи немовлят. Кенігсек помер від отриманих ним ран; Чечель узятий в полон, мала частина гарнізону врятувалася втечею; прекрасний, за польським звичаєм прикрашений, палац Мазепи, тридцять млинів, хлібні магазини, виготовлені для ворога, були тоді звернені на попіл; все залишене їм у Батурині майно і сорок гармат, крім мортир, дісталися переможцям.

Микола Маркевич пише:

Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. «Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять.

У Рігельмана події описуються так:

Меншиков місто одержав, люди все мечу віддані, як у фортеці, так і в передмісті, без залишку, не шкодуючи навіть немовлят, не тільки старих .

У французского историка Жана-Бенуа Шерера:

Місто було взято і віддано на розграбування. Те, що солдати не могли взяти з собою, стало здобиччю вогню, який пожер навіть частину міста. Фортифікації було знищено вщент, а жителі міста загинули, піддані найжорстокішої тортурам: одних посадив на палі, інших повісили або четвертували.

Сучасний дослідник Сергій Павленко дає такий опис:

Розправившись з козаками і сердюками, стрільці, драгуни з ненавистю накинулися на беззахисних і беззбройних людей похилого віку, жінок і дітей — рубали голови, кололи грудей. Мольба про помилування не допомагала.

Літописи також згадують Батуринські події. Так, Лизогубівський літопис свідчить :

Тогож’ року Ноемврія 1 дня Батурін’ Меншіков’ князь Александр’ съ військом велікороссійскім’ спаліл’ і вирубал’, де були сердюки і охочекоммоніе козаки і над ними був полковнік’ Чечель, який увойшел’ від меча хоча був, однак’ кум його, в селѣ Обмочевкѣ, коли він утѣкалъ і забѣглъ верхом’ обогрѣтисъ, понеже ввесь обмок’, та заснул’ на печі, то кум пішов, ознайміл’ війта і прочім’ і так взяли його і зловили і віддали велікороссіянам’; потім голову йому в Глуховѣ каченят. Також Філіпу, Реєнт пѣвчихъ, в Батуринѣ взятому, каченят голову в Глуховѣ і на спіцах’ желѣзныхъ на глаголях’ на площі в самому городи заткни, і знову війта Шептаковского там же голова. А Фідріку, над гармашами командиру, Новокрещенов із’ іноземцов’, взятому в Батуринѣ — першо очі вибрано, послѣ в Сумах’, слободском’ городѣ, голову усѣчено і на столпѣ каменном’ також’ на шпіц желѣзную застроміть в самому городѣ. Багато там людей пропало від меча, понеже збѣгъ був від всѣхъ сел’; однакъ за витрубленіем’ не мертвим, багато ще явилося у князя Меншикова, який дати велѣлъ їм пісаніе, чтоб’ ніхто їх не занімал’; — многож’ в Сеймѣ потонуло людей, утекаючі чрез’ лід ще не крѣпкій, багато і погорѣло, Кривша по хоромах’, в ліохах’, в погребах’, в ямах’, де паче подушити, а на хоромах’ погорѣли, бо, хоча і витрубленіе було спинилася від кровопролітія, однак’ виходящіх’ від сокритія військо заюшеное, а паче рядові солдати, понапівшіеся (понеже вездѣ ізобіліе було всякого напою) кололи людей і рубали, а для того боячись прочіе в скритих’ мѣстахъ сидѣли, аж коли вогонь обойшел’ ввесь місто, і скритиі пострадали; мало еднак’ від вогню врятувала і тільки одна хатка, під самою стѣною валу від заходу стояча, уцѣлела неяк старенька; церьков’ ж у замку дерев’яна сгорѣла, в городѣ Трійці Святої кам’яна, верхами й напруженні всередину огорѣла, а церква Миколи кам’яна недороблено була і вже від минулого року 708 до 1742 порожній городъ і замок і церкви в городѣ і на Гончаривцѣ були.

Рукописний збірник XVIII століття (з колекції Михайла Погодіна) :

Люди в ньому [Батурині] колишні вирубані, церкви зруйновані, будинки розграбовані і спалені.

Меншиков, за словами шведського історика Фрікселя, автора «Історії життя Карла XII», наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини побачило долю, яка спіткала Батур.

За відомостями флотського інженера капітана Джона Перрі, який служив у Петербурзі і бував при дворі Петра I, Меншиков

…повісив губернатора і на міській стіні посадив на кіл декількох осіб, а Г. Кенінгсека (Koningseck), брата знаменитого польського посла того ж імені, наказав піддати жорстоким мукам, а потім повісити.

Австрійський посол у Москві Отто Плеєр в листі з Глухова, датованому 12 листопада 1708, повідомляв, що Меншиков «вирізав всіх, хто знаходився в Батурині, підпалив і зрівняв із землею місто, захопивши 80 гармат»

Хотілося б додати ще деяких рис до постаті самого Мазепи.

Ще при житті його ім’я було оповите міфами. А по смерті і досі навіть із амвонів церкви, яка у своєму найменуванні має слово Українська, все ще лунають анафеми.

Нам століттями намагались вдовбати теорію про плідність співпраці українців і росіян у побудові Російської імперії. А Іван Мазепа будував аж ніяк не Російську імперію, а незалежну Українську державу, і мислив він її як суб’єкт міжнародних відносин, потуга якого спиралася би на найважливіші геополітичні фактори, ось саме чому московська церква і держава так не любить Мазепу.

У 1687 р. Iван Мазепа став гетьманом Лівобережної України. Він прагнув зміцнити державну владу, об’єднати під гетьманською булавою Лівобережну й Правобережну Україну, Запорожжя і Слобожанщину (Слобожанщина). Iван Мазепа піклувався про розвиток освіти, науки, культури. За його сприяння Києво-Могилянська колегія була перетворена в Академію й одержала від російського уряду підтвердження статусу вищого навчального закладу. Завдячуючи енергії Iван Мазепи та значною мірою його матеріальній підтримці на Лівобережжі було збудовано ряд архітектурних перлин у стилі українського бароко. Як політик Iван Мазепа прагнув забезпечити державний розвиток України. Довідавшись про плани Петра I ліквідувати українську автономію, він розпочав таємні переговори з польським королем Станіславом Лещинським, а в жовтні 1708 р. відкрито перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ, уклавши з ним угоду, що передбачала надати Україні статусу політично незалежної держави. Після поразки у Полтавській битві (27 червня 1709 р.) гетьман змушений був емігрувати до Османської імперії, де невдовзі помер.

Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

В КОЗАЦЬКІЙ ДЕРЖАВІ МАЗЕПИ, ЛЮДИ БУЛИ ВІЛЬНИМИ!

На Гетьманщину тікали від кріпосництва люди з Московії, Польщі. Поляк Еразм Отвіновський писав, що гетьман «в усього народу… був у шанобливій любові та побожній повазі». Це саме писав французький посол Жан Балюз, що відвідав Батурин.

Селянство відбувало «всякое послушенство» за надану йому в оренду землю. Старшина, призначений на відповідальний уряд, отримував рангові маєтності. Так, Іван Мазепа, ставши гетьманом, отримав на ранг 19654 двори, в яких мешкали понад 100 тисяч селян. Вони розміщувалися у 72 селах. Населення рангових маєтностей сплачувало податок не Мазепі як приватній особі, а гетьманові — для виконання ним владних повноважень. З отриманих доходів він мав забезпечити функціонування гетьманської адміністрації, охорони, утримання резиденції, почту, музик, частково війська. Отримані кошти він також спрямовував на розбудову монастирів, церков. Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління Мазепи. З них 44 під його особистим патронатом.

Гетьману деякі історики закидають, ніби він був жорстоким кріпосником, маючи 20000 кріпаків у Московії. А факти свідчать про дещо інше. У 1699 році Мазепа купив у російських поміщиків землі в Рильському повіті й заснував там кільканадцять слобід, сіл (зокрема, Іванівське, Амонь, Вишні Деревеньки, Урусу, Ольхівку, Куреньки, Дроновку, Жилину, Гузомою, Ізбицю, Софроново, Коренево, Снагость та інші).

Оскільки засновник надавав переселенцям значні пільги, брав з них лише незначний податок, то чутка про «ЗЕМЛЮ ОБІТОВАНУ» швидко розповсюдилася довкруж. Якщо в Івановському в 1705 році було 187 дворів, то вже у 1708-му — 697, в Мазепинцях відповідно 30 і 93, у Гузомої — 30 і 69, Амоні — 72 і 178, Вишніх Деревеньках — 52 і 213. Фактично у такий спосіб ішло розширення меж Гетьманщини за рахунок прикордонної території. Надання пільгового режиму переселенцям дуже муляло російським поміщикам-кріпосникам, які жили за іншими законами, купляли-перепродували селян, як худобу. Гетьман через те просив царя, щоб вони «никакой обиды и насильства людям свободным, в оные слободки идущим, по дорогам перенимая, разорения не чинили».

І от сьгодні збираючи матеріали про Мазепу, Батуринську трагедію, я натрапила на пісню із словами і музикою самого гетьмана. Уявіть собі, ніби крізь сторічча. Пропоную послухати, та…. нерешті почути…

 

Всі покою щиро прагнуть,

А не в еден гуж, всі тягнуть,

Той направо, той наліво,

А все браття, тото диво!

Не маш люб ви, не маш згоди

Од Жовтої взявши Води,

През незгоду всі пропали,

Самі себе звоювали.

«Єй, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати,

Не всім дано всеє знати

І речами керовати.

На корабель поглядімо,

Много людей полічимо!

Однак стирник сам керує,

Весь корабель управу є.

Пчулка бідна матку має

І оної послухає».

Жалься, Боже, України,

Що не вкупі має сини!

Єден живе із погани,

Кличе: «Сюди, Отамани!

Ідім Матки ратовати,

Не даймо єй погибати!»

Другий Ляхам за грош служить,

По Вкраїні і той тужить:

«Мати моя старенькая,

Чом ти вельми слабенькая?

Розно тебе розшарпали,

Гди аж по Дніпр Туркам дали.

Все то фортель, щоб слабіла

І аж вкінець сил не мілаї»

Третій Москві юж голдує

І єй вірно услугує.

Той на Матку нарікає

І недолю проклинає:

«Ліпше було не родити,

Ніжли в таких бідах жити!»

Од всіх сторон ворогують,

Огнем-мечем руїнують,

Од всіх не маш зичливости,

Ані слушної учтивости:

Мужиками називають,

А подданством дорікають.

«Чом ти братов не учила,

Чом од себе їх пустила?

Ліпше було пробувати

Вкупі лихо одбувати!»

Я сам, бідний, не здолаю,

Хіба тільки заволаю:

«Ей, Панове Єнерали,

Чому ж єсьте так оспалі!

І ви, Панство Полковники,

Без жадної політики,

Озмітеся всі за руки,

Не допустіть горкой муки

Матці своїй больш терпіти!

Нуте врагов, нуте бити!

Самопали набивайте,

Остр их шабель добувайте,

А за віру хоч умріте

І вольностей бороніте!

Нехай вічна буде слава,

Же през шаблі маєм права!»

 

2 thoughts on “Чи дочекаемося ми нової «Батуринської різні», чи нарешті дослухаемося до справжнього гетьмана”

  1. Наверное не зря в Украине многообразие политической мысли. Здесь судьбою уготовано родить нечто новое.Что для эволюции 300 лет? Миг. Но с какой скоростью идет гранение этого алмаза, проекта нового мира.

  2. Уведомление: bahis siteleri

Добавить комментарий