Хто й звідки приніс на Новогеоргіївщину свято Рош-га-Шана?

У переддень свого найбільшого річного свята – Рош-га-Шана, розмірковуючи про майбутнє, євреї просять миру, злагоди, здоров’я. Звук шофара (баранячий ріг) закликає: «Прокиньтеся ті, хто дрімає, хто витрачає відпущені роки безглуздо. Огляньте душі свої і добрими зробіть справи ваші ». Так робили і євреї нашого краю впродовж майже чотирьохсот років, вочевидь, від часу надання Крилову 1616 року польським королем Сігізмундом III магдебурзького права, згідно з яким було дозволено спорудити ратушу, ваги, воскобойню, лавки, хоча на присутність євреїв у Крилові (пол. Kryłów) ще в 1536 році вказують „Księgi grodzkie lubelskie, Decreta, 1, k. 7r ”, а згідно з твердженням М. Грушевського: “З кінцем XV в. в Польщу посунула маса Жидів [євреїв – уточнення наше – С. Г.]  з Заходу, що рушилася звідти наслідком ріжних нагінок, особливо ж наслідком розпорядження цісаря Максиміліана, що вигнав їх з Німецького цісарства. Від цього часу Корона Польська стає помалу збірником Жидівства з цілого світу, і Жиди дійсно починають заливати міста й містечка. Крім чисельного зросту, се вплинуло також і на самий характер польського Жидівства. Західні, переважно німецькі й чеські Жиди принесли з собою речі, що сильно вплинули на духовне відокремлення жидівства, — німецький жаргон, що дав польським Жидам свою осібну ніби німецьку мову, талмудичну мудрість, що окружала своїм специфічним світоглядом духовне життя Жида й розривала всякі культурні зв’язки з тою людністю, серед котрої він жив”      [М.Грушевський. Історія України-Руси, т.5, с.255]. Поряд із цим, як зазначає А. Мучник „історія єврейського народу характеризується, з одного боку, нерозривним зв’язком із землею предків, прагненням (і здійсненням прагнення) до здобуття на ній національного вогнища, а з іншого – майже 4000-літніми мандрами світом. У ході цих мандрів євреї вступали у взаємодію чи не з усіма великими світовими цивілізаціями. Вони ознайомлювалися з новими ідеями, засвоювали нові знання і, незважаючи на це, залишилися самими собою” [Мучник: 109], навіть попри те, що їх кількість на Правобережжі була досить значною, на що вказує Я. Грицак: „Іншим спадком польської держави було єврейське населення. Наприкінці XVIII ст. чисельність євреїв у Правобережній Україні становила 110 тис. чол. (прибл. 3,5% всього населення). Імперський уряд ввів для євреїв т. зв. “смугу осілості”, заборонивши їм переселятися дальше за територію колишньої Речі Посполитої. Більшість (94%) єврейського населення скупчувалася у містах і містечках, меншість ж – жила в селах або поміщицьких помістях як орендарі, шинкарі та ін. До середини XIX ст. воно зросло у декілька разів і перевищило 10% усього населення, ставши другою (після українців) за чисельністю етнічною групою на Правобережжі. [Грицак:13]”, а той факт, що євреї „залишалися самими собою” за конкретизацією їхньої локалізації підтверджують такі комоніми – назви кутків населених пунктів, де, головним чином, і мешкали євреї: Жидівня [МЕ]куток с.Польського Крилова (походить від слова жиди – „євреї” – „загальна назва народностей, які живуть у різних країнах світу і об’єднані спільністю походження від давньоєврейського народу, що населяв Палестину до перших століть нашої ери” [СУМ, ІІ: 494], в „Истории русских слов” вказується на той факт, що „поряд із еврѣи в старослов’янській [мові] вживався його синонім жидовинъ – давнє запозичення, що проникло до слов’ян усним шляхом від носіїв романських діалектів на межі VI-VII століть” [ИСР:69]), [корінь жид- реалізується ще й у одному топонімі, щоправда, в своїй прикметниковій відіменниковій формі жидівська – Жидівська Гребля [МЕ], [ОКРАО, 11; 1956] — насип на болотах у с.Клочковому], Вихрести [МЕ] – куток Закаміння – передмістя Новогеоргіївська (прізвище ж Вихрест зустрічалося в Ревівці [НКПЖГ:643]), вихрестами ж в давнину називали „тих, хто перейшов у християнство з іншої релігії” [СУМ, І:53], „крім ортодоксальних релігійних євреїв, є ще “вихрести” – такі, як євреї-християни (пізніше — “Євреї за Ісуса”) [А. Мучник с.113]. Розмежування євреїв і оточуючого їх населення підкреслюють такі факти: у селі Польському Крилові було два кутки – на одному з них (у центрі) знаходилися торговельні ряди, магазини — Містєчко [МЕ] – місце, де, головним чином, і мешкали євреї, і другий – Село, де оселялись, головним чином, українці та представники інших національностей.

 

Звідки прийшли євреї до нашого краю можемо дізнатися, принаймні частково, з їхніх прізвищ, наприклад: Бердичевскій בּערדיטשיווסקי [берд׳ітшівск’і] [Актовые записи о рождении евреев – АЗРЕ за 1861 год:с.3] – Бердичів (місто, рос. Берди́чев, пол. Berdyczów, їдиш וועשטידרעב) [цікавим є той факт, що прізвище „консервує” в собі саме український варіант назви міста] — місто обласного підпорядкування, центр Бердичівського району Житомирської області.); Бродскій  בּראָדסקי [бродск’і] [АЗРЕ 1865:44]- Бро́ди (районний центр на північному сході Львівської області); Брусыловскій בּרוּסילאָװסקי [брус׳іловск’і] [АЗРЕ, 1863:26] – Брусилів (селище міського типу, райцентр, Житомирська область); Варшавскій [написи на надгробках єврейського кладовища колись Новогеоргіївська, тепер – с. Нагірного], Аршавскійװסקיאּשּרּאּ [аршавскі] [АЗРЕ 1864:30] – Варшава (місто столиця Польщі з 1596 р) [поряд із цим цікавим є той факт, що в селі Велика Андрусівка Новогеоргіївського району був куток, назва якого теж втратила псевдоприставне в-: Аршава [МЕ — місцева експедиція, 2001-2005], усна традиція пов’язує цю назву з Варшавським полком, який нібито тут колись стояв], Височанскій װיטשעטשײנסקי [в’ічечейнск’і] [АЗРЕ, 1866:72] — Висоцьк (колись містечко, тепер — село в Україні, Дубровицькому районі Рівненської області); Вишницкій װישנצקי [в’ішнцк’і] [АЗРЕ, 1867:91] — Вишниця — річка в Україні, у межах Дрогобицького району Львівської області. Права притока Тисмениці (басейн Дністра); Горинскій האָרינסקי [гор׳інск’і] [АЗРЕ, 1863:28] – Горинь село в Україні, Малинському районі Житомирської області; Городецкій [АЗРЕ, 63:23; АЗРЕ, 65:51]*; גאָראָדעצקי [ґородецк’і] [АЗРЕ, 65:51; АЗРЕ67:100]; האָראָדעצקי [городецк’і] [АЗРЕ, 66:74] — Городе́цьсело в Україні, Овруцькому районі Житомирської області; село в Україні, Володимирецькому районі Рівненської області.

Лубенскій לוּבּענסקי [лубенск’і] [АЗРЕ61:5]; לוּבּיענסקי [лубйенск’і] [АЗРЕ63:22]; לוּיבּענסקי [луйбенск’і] [АЗРЕ65:41]; Любенскій לּבּנסקי [лубенск’і] [АЗРЕ67:99]з міста Лубни; Могилевскій מאָהאָלעיװסקי [моголейвск’і]  [АЗРЕ63:34] – з Могильова, Немировский [архів]; YНемеровскій נעמראָװסקי [немровск’і] [АЗРЕ65:47]*; Немировская [ННЄК]; Немировський [НКПЖГ:774]** — з Немирова, Островскій [АЗРЕ62:16]*; Островскій אָסטראָװסקי [островск’і] [АЗРЕ66:70]**; אסטראָװסקי [астровск’і] [АЗРЕ68:132]*** Островська [НКПЖГ:774] – можливо, з якогось Острова, Подольскійפּאָדאָלסקי [подолск’і] [АЗРЕ63:35]*; פּאָדװילסקי [подв’ілск’і]  [АЗРЕ66:62] – з Поділля, Радовиловскій ראדאָװילאָװסקי [радов’іловск’і] [АЗРЕ65:44] – можливо, з якогось Радивіла, Слуцкій סלוּצקי [слуцк’і] [АЗРЕ66:82] – з міста Слуцьк, Ставицкая [ЦСКМВД №727] – із Ставів, Уманскій וּמאנסקי [уманск’і] [АЗРЕ61:5]; וּמינסקי [ум’інск’і] [АЗРЕ68:136]*; Уманская אומענסקי [уменск’і] – з Умані, Ямбурський [НКПЖГ:780] — Мабуть, від польського варіанту Ямбір – Jambór, Ильвовскій [АЗРЕ62:17]*- можливо, зі Львова, Соколянская             סאכאליאנסקי [сохол’анск’і] – можливо з якихось Соколів чи Сохоля.

 

 

Сергій Гайдук голова Світловодської МО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Добавить комментарий