Хто такі „поляки” з Польського Крилова або погляд на історію через призму ономастики

на присутність євреїв у Крилові (пол. Kryłów) ще в 1536 році вказують „Księgi grodzkie lubelskie, Decreta, 1, k. 7r ”до „города Крилова” (- „містечко палями й острогами оточене” [5 : 85]), що мав честь і право від липня 1616 року [7 : 183] слідом за Києвом, Житомиром, Брацлавом, Корсунем, Чигирином та Каневом, на півтора десятиліття раніше від Вінниці, користуватися Магдебурзьким правом [5 : 195] (ставши, таким чином, єдиним містом на території сучасної Кіровоградщини з європейською моделлю місцевого самоврядування, будучи при цьому однаково далеко розташованим як від Кракова, так і від Магдебурга), наданого йому королем польським Зиґмунтом ІІІ й підтвердженого Станіславом Августом [7 : 183]. Можливо, саме це стало однією з причин, через яку в свідомість народу увійшла саме назва Польський Крилів (Крилов) [МЕ] (Крилів [15 : 310] (офіційна назва) Крелов Польський (де Боскет) [9 : 188], Kriłow, Kryłow [7 : 127]). Прикметниковий компонент Польський представлений і в інших двокомпонентних ойконіми даного реґіону паралельно з прикметниковим компонентом Малий / Мала: Мала Андрусівка [15 : 310; МЕ] / Польська Андрусівка [МЕ] (Новогеоргіївський район), Малий Калантаїв [МЕ] / Польський Калантаїв [МЕ] (польское Калантаево [9 : 188; де-Боскет], Калантаїв [15 : 320]) (Чигиринський район), — на противагу населеним пунктам із назвами Велика Андрусівка [15 : 309] (Андрюсевка [9 : 174], Андрушовка [18]), Великий Калантаїв [МЕ] (Калантаїв [15 : 309], Калантаев [9 : 148]) (Новогеоргіївський район), що розташовувалися на правому – російському – боці Тясмина (окремо слід додати Польське Війтове [МЕ] (Польское Войтово (де Боскет [9 : 188] – Війтове [МЕ], Войтово [9 : 7], Вітове [15 : 319] – пізніша, хоча й офіційно прийнята, трансформація) (Чигиринський район)). При цьому слід підкреслити, що прикметникова складова Малий вказує лише на доволі відносну різницю в розмірі, але не на вторинність чи меншовартісність. Поряд із цим: попри різні варіанти вживання в побуті населення та історичну традицію вживання офіційними напередодні затоплення залишалися різнопланові варіанти: Крилів, Мала Андрусівка – Велика Андрусівка,  Калантаїв (Новогеоргіївський район) – Калантаїв (Чигиринський район) – села, що знаходилися одне навпроти іншого, розділені лише Тясмином, але в різних районах, через що не виникало ніяких правових і майнових колізій, Вітове. Жоден із населених пунктів у своїй офіційній версії не зберіг прикметникової складової Польський / Польська

Слід одвічного покордоння між Київською Руссю і Степом – мисливські угіддя київських князів, згідно з Київським літописом, між Великим князівством Литовським і Золотою Ордою („… для другої половини XIV ст. за південний кордон Київського князівства [у складі Литовської держави – С. Г.] можна умовно вважати […] на правому березі Дніпра лінію, що проходила по річці Тясмину” (за Ф. Шабульдо) [17 : 84]), між Королівством Польським та землями Запорозькими, яке, попри все, для першої так і залишалось Диким ПолемDzike Pole чи Campi Deferti [2] („Найдавнішим і найзначнішим із тих [на межі з Диким Полем – С. Г.] поселень був Крилів над Тясмином, на межі поміж Польщею та Малоросією” [3 : 572]), зрештою, між тією ж Річчю Посполитою та Російською імперією (згідно з Андрусівським договором про „вічний мир” у 1667 році територія, що знаходилася на лівому березі Тясмина, мала входити до складу Речі Посплитої, але при цьому „залишатися незаселеною” [6 : 259])  аж до самого розподілу Польщі, коли Тясмин став кордоном між Київською (лівобережжя) та Херсонською (правобережжя) губерніями. Окремою сторінкою в історії краю був час його об’єднання в межах Чигиринського полку за Хмельниччини (середина XVII ст.) [10 : 8-9] (чого могло би й не статися, враховуючи той факт, що „польські власті, діставши відомості про „підбурювальну” діяльність Б. Хмельницького, ув’язнили його в Криловській фортеці. Над ним зависла загроза смертної кари” [8 : 21]), змагання за межиріччя з суто українськими (адміністративно) гравцями – Чигиринською і Крилівською сотнями – з одного боку, Городиською (Городище, тепер – смт. Градизьк на Полтавщині) та Власівською сотнями – з іншого (середина XVIII ст.) [9 : 116]. Лише в останні півстоліття своєї, пов’язаної з Криловом, історії Тясмин перестав бути кордоном, перетворившись на середньостатистичну несудноплавну, одну з багатьох у обширах „однієї шостої світу”, — тим, чим і був від початку – „тасьмою” – стьожкою серед безкрайого степу, проте це так і не посприяло злиттю Польського Крилова з Новогеоргіївськом і ходити на вечорниці до тогобічних дівчат залишалося марною і навіть небезпечною справою, а одібрати в „поляка” (мешканця Крилова (цікавий факт: у Великій Андрусівці мешканців Малої (Польської) Андрусівки) називали польщанами, „аби розрізнити справжніх поляків від українців, що мешкали на польській території”[МЕ]) ковзани на річці для новогеоргіївця було не менш почесно, ніж виконувати наказ Б. Хмельницького:

„Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу я вас добре дбайте,

Од сна уставайте,

Руський очинаш читайте,

На лядські табори наїжджайте…”  [16 : 79], навіть якщо прізвище того „поляка” далеко не польське, а, наприклад, Губенко, Журавель, Кобзар, Стокозенко (прізвища, що наводяться, крім окремо відмічених, взяті з переліку переселенців із зони затоплення Кременчуцьким водосховищем території Новогеоргіївського району, що зберігається в Світловодському державному районному архіві). Хоча і в антропомініконі (прізвища) краю поляки таки залишили свій слід – це, в першу чергу, прізвища на –ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий), які, щоправда, досить часто, будучи українськими за походженням, лише оформлені під польські (Бахмацький, Кобиляцький, Лебединський, Уманський, Хорольський – за місцем походження, відповідно – з Бахмача, Кобиляк, Лебедина, Умані, Хоролу; Котляревський, Куликівський, порівняйте: Котляр, Кулик), проте значна їх кількість все ж зберігає автентичність (за умови певних фонетичних трансформацій): Балицький, Басанський, Баховський, Берестовський, Блажницький, Блатницький, Боровський, Борщевський, Добровольський, Животовський, Залюбовський, Заровський, Зеленський, Зелиньский, Зілинський, Калиновський, Каталевський, Качковський,  Кліпацький, Кожуковський, Козловський, Красновський, Крижанівський (Kryżanowski [1 : 244]), Кручевський, Левандовський, Лепський, Лещинський, Лісовський, Лисицький, Маховський, Малицький, Младовський, Оржоховський, Павликовський (Pawlikowski [1 : 295]), Рашевський, Чаловський, Шишацький тощо. Дещо складніша ситуація з прізвищами, які теж потенційно можуть бути польськими за походженням – це прізвища з суфіксом –ич (-ович; -евич), бо цей суфікс досить продуктивний і серед українців (Бабич, Бандурович, Варич, Окуневич, Христич), і серед південних слов’ян, зокрема, сербів, що з’явилися в краї за часів Нової Сербії (Вуйчич, Вуїч): Базилевич (Bazylewicz [1 : 131]), Курилович (Kuryłowicz [1 : 149]), Лазаревич  (Łazarewicz [1 : 257]), Маркевич (Markiewicz [1 : 267]). Польський суфікс –ек на досліджуваній території представлений лише в прізвищі Ярошек (с. Калантаїв; Новогеоргіївський район) на тлі прізвищ Ярош (м. Новогеоргіївськ), Ярошенко (с. Калантаїв; Новогеоргіївський район). Окремої і особливої уваги заслуговують прізвища з основами поляк-, лях-, мазур-, литвин-, чех-, які, хоча й опосередковано, вказують на зв’язок із Річчю Посполитою: поляки – „народ, що становить основне населення Польщі” [12 : 107], ляхи – „іст. поляки” [11 : 582] (прикметно, що в польській мові слово Lach, маючи синоніми Lech, Polak, співставляється з ляхъ, полякъ, литовецъ [4 : 1208], мазури – „велика етнічна група поляків, що живе на північному сході Польщі й говорить одним із діалектів польської мови” [11 : 596], литвини – „заст. 1. литовці. 2. поліщуки” [11 : 494], чехи – „народ, що належить до групи західних слов’ян і становить основне населення Чехії” [13 : 320], — Поляков (с. Золотарівка, м. Новогеоргіївськ); Ляхов (м. Новогеоргіївськ), Ляшенко (м. Новогеоргіївськ, с. Калантаїв), Ляшенко (с. Коропівка); Мазур (м. Новогеоргіївськ), Мазуренко (м. Новогеоргіївськ, сс. Велика Андрусівка, Подорожнє), у зв’язку з цими прізвищами варто розглядати топоніми Мазурівка [МЕ] – куток с. Калантаєва (Новогеоргіївський район), Мазурове [МЕ] – озеро біля с. Подорожнього; Литвин (с. Велика Андрусівка), Литвиненко (сс. Чаплище, Нагірне, Подорожнє), Литовка (с. Подорожнє), Литвинов (м. Новогеоргіївськ); Чех (с. Чаплище); окремо слід розглядати прізвища  Польський (с. Золотарівка), Златопольський (м. Новогеоргіївськ) – від назви країни – Польща (присвійний прикметник – „польський”), Полонський (м. Новогеоргіївськ), пов’язане з латинською формою назви ПольщіPolonia, Варшавський (м. Новогеоргіївськ) – від назви столиці Польщі – Варшави (Аршава або Варшава – назва кутка с. Великої Андрусівки). На тлі таких гучних прізвищ тихо і скромно приютилися Сікораки (мешканці сіл Велика Андрусівка, Квашине, Кочаківка,  Подорожнє, Самусівка, місто Новогеоргіївськ), тулячись до Горобців, Солов’їв, Сорок, Орлів, Сов та іншого „пташиного царства” краю, – з польської сікора (sikora) – „синиця” [14 : 296], а власне Синиці мешкали в с. Крилові. Окремої уваги заслуговує топонім  Пироговский, Пероговский — байрак, ліс і пасіка; Власівська сотня [9: 122], , що походить від прізвища власникка з очевидним польським слідом – Перог  [9: 122], що, в свою чергу, або походить від польського слова pieróg – „вареник; пиріг”, pierogi – „вареники” [14:228] (е – в корені), або передане писарем  польського походження прізвище Пирог (поряд із цим – сінокіс Пирогівське біля села Війтового та кутки в селах Рацевому та Війтовому — Пирогівка (Чигиринський район)) (Пиріг (укр.. пиріг – „1. печений виріб із тіста з начинкою; 2. діал. вареник” [19:356])). Польський слід маємо ще в назві озера Ксендзеве -Ксендзевое [9 : 199]: ksiądz  – „ксьондз (католицький), священик” [14:150]. Окремого дослідження заслуговують польські форми прізвищ, зафіксовані поряд із російськомовними варіантами їдишем на надгробках Єврейського кладовища (аналогічне було і в с. Польському Крилові поряд із кутком Жидівня [МЕ] та кутка – торговельного центра, який, головним чином, обслуговувся мешканцями Жидівні – Містєчко [МЕ] на противагу окраїнному – Село [МЕ]) м. Новогеоргіївська (тепер – територія с. Нагірного Світловодського району): Уманская – אומענסק’ — [(а)уменскі], Елисаветский – ‘על’סאוועטסק’ — [йелісаветскі], Любарская – לובארסק’ — [лубарскі], Соколянская – סאכאל’אנסק’ — [сокол’анскі], Рувинская – ראוו’נסק’ — [ровінскі]; прикметно, що і в чоловічих, і в жіночих формах зберігається суфікс –скі (סק’-), що відповідає польському суфіксу з закінченням чоловічого роду – ski. Важливим польським слідом можна вважати тяглість традиції саме серед євреїв найменування своїх дітей традиційними польськими іменами – варіантами імен ще наприкінці ХІХ століття майже через 100 років від остаточного розподілу Польщі, про що свідчать „Актовые записи о рождении евреев за 1861 – 1871 года г. Новогеоргиевск”, а саме: Бася (Basia — від Barbara [20:68]) – באסיא, Кася (Kasia від Katarzyna[20:186]) – קאסיא.

Отже, часи адміністративного підпорядкування краю Польщі (Речі Посполитій) залишили свій значний слід у ономастиконі краю, чого не скажеш про сліди матеріальної культури. Останнім, майже сторічної давності, речовим доказом перебуванням поляків на нашій землі є залишок надгробка на Польському кладовищі м. Новогеоргіївська (тепер територія с. Нагірного Світловодського району) із написом „Felicya Bobrovicz”, дата смерті „5/IV 1912 r.”:

 

.

 

 

 

 

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ТА КАРТОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

 

  1. Bystroń J. St. Księga imion w Polsce używanych. – Warszawa: towarystwo wydawnicze „Roj”, 1938. – 378 c..
  2. Nowa i dokładna mapa Królestwa Polski, Wielkiego Księstwa Litewskiego, opracowana w duchu mapy Starowolskiego; 1707-1775, Norymberga. Regni Poloniae Magnique Ducatus Lithuaniae Nova et exacta Tabula ad mentem Starovolscii descripta a Ioh. Bapt.Homanno Sac. Caes. Mai. Geographo Norimbergae Cum. Privil. Dac. Caes. Norymberga 1707-1775. Skala ok. 1:4000 000. Mapa opracowana i rytowana przez Johanna Baptisty Homanna (1663-1724) – najwybitniejszego niemieckiego kartografa i wydawcę dzieł kartograficznych w Norymberdze. Została opracowana na podstawie mapy Szymona Starowolskiego (1588-1656); publikowana.
  3. Słownik geograficzny Krulestwa Polskiego s innych krajów słowianskich. T. I. – Warszawa, 1880. – 960 c.
  4. Słownik jęnzyka polskiego przez M. Samuela Bogumila. T. I, cz. II. — Warszawa, 1808. – 1522 c..
  5. Żródła dziejowe. Tom XXII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Tom XI. Ziemie Ruskie. Ukraine (Kijów – Bracław). Dział Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Warszawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 796 c.
  6. История Украинской ССР. В 2 т. – К.: Наукова думка, 1969. – Т. 1. – 836 с..
  7. Каталог колекції документів Київської археологічної комісії 1369 – 1899. – К.: Наукова думка, 1971. – 183 с..
  8. Мельник Л. Боротьба за українську державність (XVII ст.). – К.: Освіта, 1995. – 192 с..
  9. Пивовар А. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. — К.: Академперіодика, 2003. – 336 с.
  10. Реєстр Війська Запорозького 1649 р. – К.: Наукова думка, 1995. – 588 с.
  11. Словник української мови. В 11-и томах. Т. IV. – К.: Наукова думка, 1973. — 840 с..
  12. Словник української мови. В 11-и томах. Т. VІІ. – К.: Наукова думка, 1976. — 724 с..
  13. Словник української мови. В 11-и томах. Т. ХI. – К.: Наукова думка, 1980. — 700 с..
  14. Словник: Польсько-український. Українсько-польський / Уклад. А. Малецька, З. Ландовські. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. 838 с..
  15. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. – 1064 с.
  16. Українські народні думи та історичні пісні. Збірник. – К.: Веселка, 1990. – 239 с..
  17. Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. Монография. – К.: Наукова думка, 1986. – 186 с..
  18. Южная Россия. Часть 100 листовой карты. Лист 28.Б.м.ХІХ.
  19. Словник української мови. В 11-и томах. Т. VI. – К. : Наукова думка, 1975. — 832 с..
  20. Jan Grzenia Słownik imion. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2008 – 362 s.

 

Начальник організаційного відділу апарату виконавчого комітету Світловодської міської ради                    С. Гайдук

Archiwum Państwowe w Lublinie i jego oddziały w Chełmie, Kraśniku i Radzyniu Podlaskim. Przewodnik po zasobie archiwalnym, t. 1, opr. Zbiorowe pod red. F. Cieślaka i M. Trojanowskiej, Lublin 1997

Добавить комментарий