Польський елемент в ономастиконі Новогеоргіївщини (Світловодщини) в Дніпровсько-Тясминському межиріччі як частина нематеріальної культурної спадщини українського народу

Гайдук Сергій ГРИГОРОВИЧ, провідний методист з питань археології провідний методист з питань археології Захарівського музею історії Світловодської районної ради Кіровоградської області


Ключові слова: нематеріальна культурна спадщина, Дніпровсько-Тясминське межиріччя,

 

Як зазначається в “Енциклопедії історії України”: “Культура є сукупністю предметів і явищ, створених людською діяльністю” [9: 477], що, в свою чергу, складають культурну спадщину – “сукупність успадкованих сучасниками від попередніх поколінь культурних цінностей; розрізняється матеріальна і нематеріальна” [9: 486],   до останньої “Конвенцією про охорону нематеріальної культурної спадщини” (Україною підтримано законом № 132 – VI від 06.03.2008 р.) відноситься, в першу чергу, мова “як важливий носій нематеріальної культурної спадщини”. З огляду на вище сказане власні назви, як невід’ємна складова частина будь-якої мови належать до нематеріальної культурної спадщини. Власні назви (зокрема, топоніми) Новогеоргіївщини (Світловодщини) в Дніпровсько-Тясминському межиріччі вже не можуть бути успадковані нащадками через втрату об’єктів, які вони називали внаслідок затоплення Кременчуцьким водосховищем, носії ж антропонімів – колишні мешканці затоплених територій розселились у різні місця, порушивши таким чином століттями формований антропонімікон краю. Варто зазначити, що, крім українського етносу, в окресленому регіоні були масово представлені польський, російський і єврейський, але метою даної статті буде дослідження саме польських елементів у місцевому ономастиконі, що пов’язано, зокрема, з євроінтеграцією України, зокрема встановлення самоврядування європейського зразка. Цей процес розпочався (на території  сучасної Кіровоградської області) саме в окресленому регіоні 400 років тому (в липні 1616 року [7 : 183]) завдяки наданню місту Крилову магдебурзького права польським королем Зиґмунтом ІІІ й пізніше підтвердженого Станіславом Августом [7 : 183]. Це відбулося слідом за Києвом, Житомиром, Брацлавом, Корсунем, Чигирином та Каневом, на півтора десятиліття раніше від Вінниці. Саме Крилів (пол. Kryłów) був „найдавнішим і найзначнішим із тих [на межі з Диким Полем – С. Г.] поселень над Тясмином, на межі поміж Польщею та Малоросією” [5 : 572]. Це було „містечко палями й острогами оточене” [5 : 85]. Час заснування цього містечка достеменно невідомо, хоча вже  в 1536 році воно згадується в „Księgасh grodzkih lubelskih, Decreta, 1, k. 7r ”[1]. Територія, на якій був розташований Крилів сама по собі цікава, як і більшість прикордонних територій, бо була одвічним покордонням між Київською Руссю і Степом – мисливські угіддя київських князів «на устях Тесмені», згадуються в «Київському літописі» під 1190 роком [14: 349], між Великим князівством Литовським і Золотою Ордою („… для другої половини XIV ст. за південний кордон Київського князівства [у складі Литовської держави – С. Г.] можна умовно вважати […] на правому березі Дніпра лінію, що проходила по річці Тясмину” (за Ф. Шабульдо) [30 : 84]), між Королівством Польським та землями Запорозькими, яке, попри все, для першої так і залишалось Диким Полем – Dzike Pole чи Campi Deferti [4]. Зрештою, між тією ж Річчю Посполитою та Російською імперією (згідно з Андрусівським договором про „вічний мир” у 1667 році територія, що знаходилася на лівому березі Тясмина, мала входити до складу Речі Посполитої, але при цьому „залишатися незаселеною” [28 : 259]) і так тривало до ІІ поділу Речі Посполитої, коли ця територія остаточно опинилась у складі Російської імперії. Хоча за часів        Б. Хмельницького Тясмин слугував межею між суто українськими (адміністративно) одиницями – Чигиринською і Крилівською сотнями – з одного боку, Городиською (Городище, тепер – смт. Градизьк на Полтавщині) та Власівською сотнями – з іншого (середина XVIII ст.) [12 : 116]. Впродовж ХІХ та початку ХХ століття  Тясмин був кордоном між Київською (лівобережжя Тясмина) та Херсонською (правобережжя Тясмина) губерніями Російської імперії. Лише в останні півстоліття до моменту затоплення 1959 року річища Тясмина нижче с. Спецівка (Чигиринський район), Тясмин перестав бути кордоном, перетворившись на середньостатистичну несудноплавну, одну з багатьох у обширах „однієї шостої світу”, — тим, чим і був від початку – „тасьмою” – від татарського «стьожка» (саме цей варіант походження назви Тясмин обґрунтовує  І. Варченко) серед безкрайого степу, хоча є й інша версія походження цього гідроніма – від тюркського таш – «камінь», яку обґрунтовує О. Трубачов і підтримує М. Янко, автор «Топонімічного словника-довідника Української РСР».  Хоча, як і самі поляки, так і більшість мешканців тепер уже Світловодського району цей регіон як покордоння давно не сприймають, що стало ще однією з причин (першою було затоплення) відсутності досліджень ономастів, зокрема, тих, що вивчають польсько-українські мовні контакти (А. Лучик, В. Лучик, А. Кравчук,                 О. Барановська, Н. Дем’яненко, Л. Непоп-Айдачич, І. Митник, М. Абузарова), бо їх увага прикута здебільшого до земель прикордоння з Польщею та тієї частини Західної України, яка найдовше – до 1939 року перебувала в складі Речі Посполитої.

 

Пам’ять корінних мешканців краю була більш чіпкою, тому більшість  ойконімів із колишнього польського лівобережжя Тясмина функціонувала з прикметниковим компонентом Польський: Польський Крилів (Крилов) [11] (Крилів [26 : 310] (офіційна назва), Крелов Польський (де Боскет) [12 : 188], Kriłow, Kryłow [4 : 127]) – на протилежному боці російською владою близько 1736 року було засновано Крилівську слобідку [9: 339]. Аналогічно було розташовано цілий ряд населених пунктів здебільшого з ідентичними назвами, що виправдовувало вживання вже згаданого прикметникового компонента Польський, щоправда, часто паралельно з іншим прикметниковим компонентом Малий / Мала: Мала Андрусівка [27 : 310; 11] / Польська Андрусівка [11] (Новогеоргіївський район), Малий Калантаїв [11] / Польський Калантаїв [11] (польское Калантаево [12 : 188; де-Боскет], Калантаїв [15 : 320]) (Чигиринський район), польское Калантаево       [17 : 188], Калантаев-Польский, Колонтаев Польский [26], Kolontajew Polskij [16]; назва Калантаїв у варіанті Колонтаїв  теж може вказувати на польське походження й бути пов’язаною з польським прізвищем Kołątaj, носії якого свого часу мали маєтності в Україні) — на противагу населеним пунктам із назвами Велика Андрусівка [15 : 309] (Андрюсевка [9 : 174], Андрушовка [18]), Великий Калантаїв [МЕ] (Калантаїв [27 : 309], Калантаев [9 : 148]) (Новогеоргіївський район), що розташовувалися на правому – російському – боці Тясмина (окремо слід додати з Чигиринського району ойконім Польське Війтове [11] (Польское Войтово (де Боскет [12 : 188; 17: 188], Польське Війтово  [11] – Війтове [11], Войтово [9 : 7], Вітове [27 : 319] – пізніша, хоча й офіційно прийнята, трансформація)). При цьому слід підкреслити, що прикметникова складова Малий вказує лише на доволі відносну різницю в розмірі, але не на вторинність чи меншовартісність. Поряд із цим: попри різні варіанти вживання в побуті населення та історичну традицію вживання офіційними напередодні затоплення залишалися різнопланові варіанти: Крилів, Мала Андрусівка – Велика Андрусівка,  Калантаїв (Новогеоргіївський район) – Калантаїв (Чигиринський район) – села, що знаходилися одне навпроти іншого, розділені лише Тясмином, але в різних районах, через що не виникало ніяких правових і майнових колізій, Вітове. Жоден із населених пунктів у своїй офіційній версії не зберіг прикметникової складової Польський / Польська…

Мешканців Польського Крилова до останнього називали поляками, а мешканців Малої (Польської) Андрусівки  польщанами. Хоча прізвища тих “поляків” і “польщан” цілком українські, взяті з обліку переселенців у Світловодському державному районному архіві, наприклад: Губенко (від губа), Журавель (від журавель), Кобзар (від кобзар), Стокозенко (від “сто кіз”). В антропомініконі краю поляки таки залишили свій слід – це, в першу чергу, прізвища на –ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий), які, щоправда, досить часто, будучи українськими за походженням, лише оформлені під польські  своєрідні «гібриди» (Бахмацький, Кобиляцький, Лебединський, Уманський, Хорольський – за місцем походження, відповідно – з Бахмача, Кобиляк, Лебедина, Умані, Хоролу; Котляревський, Куликівський, порівняйте: Котляр, Кулик), проте значна їх кількість все ж зберігає автентичність (за умови певних фонетичних трансформацій): Балицький, Басанський, Баховський, Берестовський, Блажницький, Блатницький, Боровський, Борщевський, Добровольський, Животовський, Залюбовський, Заровський, Зеленський, Зелиньский, Зілинський, Калиновський, Каталевський, Качковський,  Кліпацький, Кожуковський, Козловський, Красновський, Крижанівський (Kryżanowski [2 : 244]), Кручевський, Левандовський, Лепський, Лещинський, Лісовський, Лисицький, Маховський, Малицький, Младовський, Оржоховський, Павликовський (Pawlikowski [2 : 295]), Рашевський, Чаловський, Шишацький, Курчевський, Кручевський, Порохницький, Межибезький тощо. Дещо складніша ситуація з прізвищами, які теж потенційно можуть бути польськими за походженням – це прізвища з суфіксом –ич (-ович; -евич), бо цей суфікс досить продуктивний і серед українців (Бабич, Варич, Окуневич, Христич), і серед південних слов’ян, зокрема, сербів, що з’явилися в краї за часів Нової Сербії (Вуйчич, Вуїч): Базилевич (Bazylewicz [2 : 131], від Bazylі [3:69]), Курилович (Kuryłowicz [2 : 149]), Лазаревич  (Łazarewicz [2 : 257]), Маркевич (Markiewicz [2 : 267]), Бандурович (Бондурович, Бундурович), Валяревич, Максимович, Бутович, Бобрович — Bobrovicz [28]. Польський суфікс –ек на досліджуваній території представлений лише в прізвищі Ярошек (с. Калантаїв; Новогеоргіївський район) на тлі прізвищ Ярош (м. Новогеоргіївськ), Ярошенко (с. Калантаїв; Новогеоргіївський район). Окремої і особливої уваги заслуговують прізвища з основами поляк-, лях-, мазур-, литвин-, чех-, венгор-, які досить переконливо вказують на зв’язок із Річчю Посполитою: поляки – „народ, що становить основне населення Польщі” [12 : 107], ляхи – „іст. поляки” [19 : 582] (прикметно, що в польській мові слово Lach, маючи синоніми Lech, Polak, співставляється з «лях, поляк, литовець» [6 : 1208], мазури – „велика етнічна група поляків, що живе на північному сході Польщі й говорить одним із діалектів польської мови” [19 : 596], литвини – „заст. 1. литовці. 2. поліщуки” [19 : 494], чехи – „народ, що належить до групи західних слов’ян і становить основне населення Чехії” [23 : 320], угорці (пол. Węgier [24 : 350]) – „народ, що становить основне населення Угорщини” [22: 379]; Поляков (с. Золотарівка, м. Новогеоргіївськ); Поляцький (м. Новогеоргіївськ), Ляхов (м. Новогеоргіївськ), Ляшенко (м. Новогеоргіївськ, сс. Калантаїв, Коропівка); Венгор  (с. Пеньківка); Мазур (м. Новогеоргіївськ), Мазуренко (м. Новогеоргіївськ, сс. Велика Андрусівка, Подорожнє), у зв’язку з цими прізвищами (як відантропонімічні) варто розглядати топоніми Мазурівка [11] – куток с. Калантаєва (Новогеоргіївський район), Мазурове [11] – озеро біля с. Подорожнього; Литвин (с. Велика Андрусівка), Литвиненко (сс. Чаплище, Новогеоргіївськ, Подорожнє), Литовка                      (с. Подорожнє), Литвинов (м. Новогеоргіївськ); Чех (с. Чаплище). Окремо слід розглядати прізвища  Польський (с. Золотарівка), Златопольський (м. Новогеоргіївськ) – від назви країни – Польща (присвійний прикметник – „польський”), Полонський (м. Новогеоргіївськ), пов’язане з латинською формою назви Польщі – Polonia [13:158], Варшавський (м. Новогеоргіївськ) – від назви столиці Польщі з 1596 р [8: 436] – Варшави (Warszawa) (Аршава або Варшава – назва кутка с. Великої Андрусівки, втрата початкового в- як псевдо приставного простежується і в прізвищі єврея з Крилова Аршавскійװסקיאּשּרּאּ [аршавскі] [28]). Польську основу мають ще такі прізвища: Сікорака (мешканці сіл Велика Андрусівка, Квашине, Кочаківка,  Подорожнє, Самусівка, місто Новогеоргіївськ) — сікора (sikora) – „синиця” [24 : 296], яке зустрічається в с. Крилові поряд із власне  українським Синиця  (від синиця), суфікс –ak зустрічалося і в прізвищі Петрак (м. Новогеоргіївськ).  Перог  [12: 122], що походить від польського слова pieróg – „вареник; пиріг”, pierogi – „вареники” [24:228] (е – в корені), або є передане писарем  польського походження прізвище Пирог/Пиріг [12: 122],  звідси топонім  Пироговский, Пероговский — байрак, ліс і пасіка; Власівська сотня [17: 122], що походить від прізвища власника. Також від польського апелятива góra – «гора» [24: 100] походять прізвища Гура, Гурина, Велегура (варіанти Велигура, Вилигура, Валигура). Польський слід маємо ще в назві озера Ксендзеве — Ксендзевое [17 : 199]: ksiądz  – „ксьондз (католицький), священик” [24:150]. Впродовж багатьох століть тісним є зв’язок поляків із євреями, окремі дослідники, зокрема Майкл Станіславський вказує на існування “польсько-єврейського суспільства” [25: 427]. Окремої уваги заслуговують польські форми прізвищ, зафіксовані як цвинтарні інскрипції поряд із російськомовними варіантами їдишем на надгробках Єврейського кладовища (аналогічне було і в с. Польському Крилові поряд із кутком Жидівня [11] (від пол. żyd – «єврей, іудей» [24:393]), євреї селилися в Крилові навіть попри обмеження диктовані магдебурзьким правом,  та кутка – торговельного центра, який, головним чином, обслуговувся мешканцями Жидівні – Містєчко [11] на противагу окраїнному – Село [11]) м. Новогеоргіївська (тепер – територія с. Нагірного Світловодського району): Уманская – אומענסק’ — [(а)уменскі], Елисаветский – ‘על’סאוועטסק’ — [йелісаветскі], Любарская – לובארסק’ — [лубарскі], Соколянская – סאכאל’אנסק’ — [сокол’анскі], Рувинская – ראוו’נסק’ — [ровінскі]; прикметно, що і в чоловічих, і в жіночих формах зберігається суфікс –скі (סק’-), що відповідає польському суфіксу з закінченням чоловічого роду – ski. Важливим польським слідом можна вважати тяглість традиції саме серед євреїв найменування своїх дітей традиційними польськими іменами – варіантами імен ще наприкінці ХІХ століття майже через 100 років від остаточного розподілу Польщі, про що свідчать „Актовые записи о рождении евреев за 1861 – 1871 года г. Новогеоргиевск”, а саме: Бася (Basia — від Barbara [3:68]) – באסיא, Кася (Kasia від Katarzyna[3:186]) – קאסיא. Скорочене польське ім’я лягло в основу прізвища – Казінська: Kazio від Kazimierz  [3:187], польське ім’я Kasper зустрічається в прізвищі Касперов (вар. Каспіров)    (м. Новогеоргіївськ).

Залишилось реанімувати для нащадків ойконім Крилів шляхом перейменування сучаснргр села Нагірне – залишка Новогеоргіївська.

Отже, часи адміністративного підпорядкування краю Польщі (Речі Посполитій) залишили свій значний слід у ономастиконі краю й стали частиною його нематеріальної культурної спадщини, зокрема в їх основу лягли етноніми народів, привнесені польською цивілізацією: Lаch, Polak, Litwin, Węgier, Czech, żyd; дещо менш продуктивними були польські апелятиви: sikora, pieróg, góra, ksiądz, польські власні імена Bazylі, Kazio, Kasper; серед словотворчих засобів власне польських  прізвищів можна виділити такі найпоширеніші в польській мові суфікси:  — ski(-cki, -zki), представлені, зокрема і в прізвищах євреїв, які, в свою чергу, зберегли у вживанні польські дівочі імена Бася (Basia) та Кася (Kasia), менш продуктивні -owicz, -ek, -ak. Останнім, майже сторічної давності, речовим доказом перебуванням поляків на території Дніпровсько-Тясминського межиріччя є залишок надгробка на Польському кладовищі м. Новогеоргіївська (тепер територія с. Нагірного Світловодського району) із написом „Felicya Bobrovicz”, дата смерті „5/IV 1912 r.”:

 

 

 

БІБЛІОГРАФІЧНІ ТА КАРТОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

 

  1. Archiwum Państwowe w Lublinie i jego oddziały w Chełmie, Kraśniku i Radzyniu Podlaskim. Przewodnik po zasobie archiwalnym, t. 1, opr. Zbiorowe pod red. F. Cieślaka i M. Trojanowskiej, Lublin 1997.
  2. Bystroń J. St. Księga imion w Polsce używanych. – Warszawa: towarystwo wydawnicze „Roj”, 1938. – 378 s.
  3. Grzenia J. Słownik imion. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2008 – 362 s.
  4. Nowa i dokładna mapa Królestwa Polski, Wielkiego Księstwa Litewskiego, opracowana w duchu mapy Starowolskiego; 1707-1775, Norymberga. Regni Poloniae Magnique Ducatus Lithuaniae Nova et exacta Tabula ad mentem Starovolscii descripta a Ioh. Bapt.Homanno Sac. Caes. Mai. Geographo Norimbergae Cum. Privil. Dac. Caes. Majest. Norymberga 1707-1775. Skala ok. 1:4000 000. Mapa opracowana i rytowana przez Johanna Baptisty Homanna (1663-1724) – najwybitniejszego niemieckiego kartografa i wydawcę dzieł kartograficznych w Norymberdze.  Została opracowana na podstawie mapy Szymona Starowolskiego (1588-1656); publikowana.
  5. Słownik geograficzny Krulestwa Polskiego s innych krajów słowianskich. T. I. – Warszawa, 1880. – 960 s.
  6. Słownik jęnzyka polskiego przez M. Samuela Bogumila. T. I, cz. II. — Warszawa, 1808. – 1522 s.
  7. Żródła dziejowe. Tom XXII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Tom XI. Ziemie Ruskie. Ukraine (Kijów – Bracław). Dział III. Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Warszawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 796 s.
  8. Енциклопедія історії України: В 5 т. Т І. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с.
  9. Енциклопедія історії України: В 5 т. Т V. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наукова думка, 2008. – 568 с.
  10. История Украинской ССР. В 2 т. – К.: Наукова думка, 1969. – Т. 1. – 836 с..
  11. Картотека «Ономастикон. Назви затоплених територій Новогеоргіївського (Світловодського) району», укладена Гайдуком Сергієм Григоровичем на підставі проведених місцевих експедицій в період з 2000 по 2015 роки»/ Фонд місцевого народного музею історії села Захарівка Світловодської районної ради Кіровоградської області.
  12. Каталог колекції документів Київської археологічної комісії 1369 – 1899. – К.: Наукова думка, 1971. – 183 с.
  13. Латинсько-український, українсько-латинський словник/ Л. П. Скорина, О. А. Скорина. – К.: Обереги, 2004. – 448 с.
  14. Літопис руський/ Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. за ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1989. – XVI + 591 с.
  15. Мельник Л. Боротьба за українську державність (XVII ст.). – К.: Освіта, 1995. – 192 с..
  16. Німецька карта бойових дій; 06.11.1943; 1:300000 vom.
  17. Пивовар А. Поселення Задніпрських місць до утворення Нової Сербії в документах середини XVIII століття. — К.: Академперіодика, 2003. – 336 с.
  18. Реєстр Війська Запорозького 1649 р. – К.: Наукова думка, 1995. – 588 с.
  19. Словник української мови. В 11-и томах. Т. IV. – К.: Наукова думка, 1973. — 840 с..
  20. Словник української мови. В 11-и томах. Т. VI. – К. : Наукова думка, 1975. — 832 с.
  21. Словник української мови. В 11-и томах. Т. VІІ. – К.: Наукова думка, 1976. — 724 с.
  22. Словник української мови. В 11-и томах. Т. Х. – К. : Наукова думка, 1979. — 658 с.
  23. Словник української мови. В 11-и томах. Т. ХI. – К.: Наукова думка, 1980. — 700 с..
  24. Словник: Польсько-український. Українсько-польський / Уклад. А. Малецька,                     З. Ландовські. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2004. — 838 с..
  25. Станіславський М. “Східноєвропейське єврейство за модерної доби: 1750 — 1939”, с. 426-444/ Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки. У 2-х тт. Т. І. За ред. Мартіна ґудмена. — Дніпропетровськ: Дух і Літера, центр “Ткума”, 2012. – 560 с.
  26. Схематическая карта лесов Новогеоргиевского лесхоза Кировоградского управления лесного хозяйства Кировоградской области лесоустройства 1947-1948 гг.. Общая площадь 21852,8 га. Масштаб: 1:100000.
  27. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року. – К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. – 1064 с.
  28. Цвинтарні інскрипції з надгробок єврейського кладовища с. Нагірного Світловодського району.
  29. Цвинтарні інскрипції з надгробок польського кладовища с. Нагірного Світловодського району.
  30. Шабульдо Ф. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. Монография. – К.: Наукова думка, 1986. – 186 с.
  31. Южная Россия. Часть 100 листовой карты. Лист 28.Б.м.ХІХ.

Добавить комментарий