Цікавинки з життя Великоандрусівької ОТГ

«Об’єднання»! Таке гарне слово з глибоким емоційним навантаженням.
Єднання – саме цього сьогодні так не вистачає українцям!
Від об’єднань ми мали би користь, якби за гарними гаслами не крилося беззаконня, протягування власних корисливих інтересів і ще безліч людських моральних нечистот.
Новоутворена Великоандрусівська об’єднана громада. Створювалася під гаслами: «Покращення послуг для населення»! «Народовладдя»! «Можливість самостійно розпоряджатися власними ресурсами»! «Ура! Децентралізація»! Правда, при цьому скромно замовчували ініціатори цього об’єднання, що 65% жителів громади села Подорожнє категорично сказали «НІ» такому об’єднанню!
Однак бабло рішає все. Народовладдя в цьому випадку не сталося. Громада села Подорожнє важко, але «проковтнули» цю «добровільність», навіть на вибори себе потягли, щоб мати своїх представників у цьому об’єб…ні. І от робота в РАДІ закипіла. Ініціаторша, а нині головиха цього об’єднання, очоливши 14 депутатів, користуючись їх необізнаністю в юридичних тонкостях, а в більшості випадків і просто небажанням вникати в суть рішень,що приймаються, вдало маніпулюючи термінами, ситуацією та власне і самими депутатами, протягує будь-яке рішення, вигідне їй самій.
Наприклад, щоб прийняти Регламент ради, вона попередила, що без нього неможливо прийняти бюджет громади, а це означає, що лікарі та педагоги не отримають заробітну плату. І немає нічого страшного в тому, що Регламент не тільки ніхто не читав, що його взагалі ніхто і не розробляв для сільської ради ОТГ, а приймати ми будемо той Регламент, який діяв в Великоандрусівській сільській раді до об’єднання. Нічого страшного немає і в тому, що його положення не відповідають Закону України «Про доступ до публічної інформації», і поправку до цього Регламенту про ведення аудиозапису пленарних засідань також прийняти не можна, бо…. Тут відповідь була якась нерозбірлива, однак її вистачило, щоб депутати не підтримали пропозицію про відкритість сесій.

17968190_120332000168852309_764303935_o
Далі ще цікавіше – бюджет!

На 36 освітянських ставок виділяє держава, а не громада 3,5 млн.грн., а на 24 ставки апарату сільської ради також 3,5 млн.грн., вже з нашого бюджету. На питання «Чому так багато?», відповідь головихи чітка і лаконічна – «Я не збираюся працювати за 5 тисяч». У скільки ж вона оцінює свої послуги громаді є тайною. Парадокс заключається в тому, що той, хто платить заробітну плату не знає скільки платить (я про громаду та публічну інформацію).
Цікавий і інший факт: до об’єднання утримання Подорожненської сільської ради обходилося Подорожненській громаді в 600 тисяч, стільки ж і утримання Великоандрусівської сільської ради. Разом це становить менше, ніж 1,5 млн. грн. А ще економія передбачалася, адже після об’єднання не потрібно утримувати дві сільські ради. Однак, як бачите, економії не тільки не сталося, а навпаки. Тепер об’єднаній громаді працівники сільської ради обходяться в 3,5 млн. замість 1,2 млн гривень. Економію відчуваєте? Це якраз ті кошти, які обіцялися на розвиток громад…

17950011_120332000168982763_1513550338_o
Цікавинка – Статут ОТГ

Статут об’єднаної громади! Десь в якомусь куточку лежить, кажуть, що оприлюднили. Взяти ознайомитися з ним неможливо. То копірувальна техніка терміново зламалася, то світло відключили, то прийдіть через часок. Щоби сісти і попрацювати зі Статутом, довелось його просто викрасти з того куточка, де його виставили на оприлюднення. Зміст Статуту — то тема окрема. Назвати його Статутом громади важко, скоріше йому підходить назва «Азм єсть царь і мої опричники». Але найцікавіше навіть не зміст, а те, що оприлюднюється один документ, а на затвердження депутатам пропонується зовсім інший. Ніхто не знає, як в Кримінальному Кодексі називають такі вчинки? Здається «завідомо неправдива інформація», «підлог документів». Ну а те, що Статут затверджується тільки після того, як його прийме громада, то і говорити не варто. Мало того, як сказала одна із депутатів : «Кому він нужен той Статут? Хто його читатиме?», а на зауваженя: «Як?! А якщо там прописано, що завтра вам потрібно буде віддати власну хату, сарай і землю?!». «То й віддам!» — погодилася народний обранець. А разом з нею віддадуть свою власність і ті, хто довірив їй представляти свої інтереси.
Тож, ніким не прийнятий Статут, обов’язково затвердиться більшістю голосів депутатів! В нашій раді по-іншому не буває! І носитиме Подорожнє (і всі інші, що увійшли до об’єднання громади) назву «внутрішня громада». Це визначення позбавляє нас будь яких юридичних прав, оскільки ні в Конституції України, ні в Цивільному Кодексі, ні в інших законах права для «внутрішніх громад» не передбачені, а Статут, розроблений головихою, гарантує нам наприклад такі права (стаття 2.3.2): ми маємо право споживати якісну питну воду; користуватися електроенергією, користуватися транспортом і розгалудженими дорогами; у нас на вулицях і в домівках повинно бути тихо ( прада не зрозуміло це право чи обов’язок), ми ще маємо право користуватися мобільним зв’язком, навчатися, користуватися власними закладами культури і освіти і маємо вільний доступ, щоб відпочити в лісі, на березі річки чи ставка в межах угідь громади і таке подібне. Не зрозуміло тільки, чому в цьому Статуті не передбачено право дихати, кохати, спати, народжуватися і час від часу щось їсти.
Якщо ж без сарказму, то право фізичного тіла на існування представлено в Статуті як права громадянина. Я вивчила Статут і стверджую, що він не передбачений для громадян, він скоріше для рабів. Недарма наскрізно, червоною лінією, протягується поняття, що громада повинна запитати дозволу у Ради на місцеву ініціативу, на проведення зборів, тощо. Ставши самостійною українською державою — Україною ще в 1991 році, ми так і не перестали бути країною, де вся влада належить радам, вірніше зомбі-депутатам, які власні інтереси до цього часу плутають з інтересами громади.

Цікавинка – заробляти на роботі депутатів.

Якщо хочеш здійснювати повноваження депутата – плати.
Про зомбі-депутатів я згадала не дарма. Як депутатат, я письмово запросила інформацію грошової оцінки землі, що належить громаді. Отримала письмову відмову, в якій мені пояснили, що депутати на сесії повинні мені дозволити скористатися цією інформацією, бо мій запит схожий на депутатське звернення. Звертаюсь повторно, як громадянка України – знову відмова. Тепер посилаються на неіснуюче, ще неприйняте сільською радою ОТГ «Положення про звернення громадян». І зразу ж після цієї «переписки» на затвердження сесії виноситься вже згадане Положення про звернення. Саме цікаве, що депутати більшістю голосів приймають дане Положення — ми згодні платити за власні прийняті рішення, протоколи, положення та іншу інформацію, що є в розпорядженні Ради.
Нагадаю, якщо хто забув: сільську раду становлять 14 депутатів та голова. З них голова та секретар користуються інформацією абсолютно безкоштовно, мало того, за їх роботу громада ОТГ виплачує зарплату. Щоб скористатися тою ж самою інформацією депутату, для здійснення своїх депутатських повноважень, потрібно заплатити. Приміром за 150 сторінок копій мені запропонували заплатити 450 грн. (маю письмове підтвердження сказаному).
Для аналогії – щоб зняти копію з власного паспорта, свідоцтва про одруження, народження чи іншого сімейного документа– спочатку запитайте на це дозволу, потім заплатіть тому, хто у вас в сім’ї рахує себе головою.

17968728_120332000195575378_396435010_o
Цікавинка – дозвіл на розробку технічної документації.

У селі Нагірне є невеличка споруда –магазин «Едем». Він розташований на декілька метрів далі від того місця, де було визначено сесією Подорожненської сільської ради. Череда судів визнали, що будівництво незаконне і заборонили здійснювати торгівлю. Магазин нині не працює. Підприємець просить дозволу узаконити своє будівництво, щоб мати можливість працювати, сплачувати громаді ОТГ податки, виправити допущенні порушення і припинити судову тяганину. Депутати відмовляють.
Не можу втриматися знову від аналогії: місцевий олігарх Грушка будує маєток в прибрежній зоні, де будь-яке будівництво заборонене. Назвати його водонапірною баштою не повертається язик, однак саме її він узаконює, а 10 гектар землі під цією «баштою» перекочовують йому у власність.

У випадку магазинчика в селі Нагірне мова про приватизацію 7 соток землі не йде, а лише про оренду, однак дозвіл на таке «зловмисне» діяння отримати набагато важче, чим приватизувати 10 гектар на березі водосховища!

Цікавинка – депутат кримінальний злочинець!

Громада села Подорожнє ще у вересні 2016 року прийняла власний Статут. Процедура реєстрації Статутів прописана у Постанові за 1998 рік і передбачає рішення сесії про його затвердження. Логіки в такому рішенні немає ніякої, оскільки громада є вищою за власний виконавчий і представницький орган. Але ж ми живемо в країні парадоксів і, щоб уникнути бюрократичної тяганини, я, призначена головою громади села Подорожнє, подаю Статут на затвердженя сесії. З легкої руки головихи Іващенко Н.І., він на слідуючий день потрабляє до СБУ де, разом із заявою Воропаєва про спробу вчинити державний переворот, підлягає розлідуванню. Для повної картини «злочину» СБУ знадобився пакет документів у даній справі, про що Ленінський суд в місті Кропивницький і ухвалив рішення здійснити їх виємку в Великоандрусівській сільській раді, як правонаступниці Подорожненської сільської ради. Однак ця ухвала суду була зачитана головихою перед депутатами сільської ради з такими наголосами, що до цього часу, навіть мені самій не зрозуміло, чого я, а разом зі мною і ті, хто писав та приймав цей Статут, досі на свободі!

17949709_120332000159106680_1354223577_o
Якщо ж без іронії, то Статут громади Подорожнього є прямою загрозою необмеженій власті посадовців. Громада – первинний суб’єкт державного права, перед громадою звітують посадовці і депутати. Громада сама розпоряджається своєю власністю і самостійно приймає рішення місцевого значення. Власне все те, що гарантує Конституція України і з чим в кінці кінців погодився слідчий СБУ, і чому власне, до цього часу нікого не ув’язнили, як би цього не бажалося воропаям та їм подібним. Думаю, що читачі цих цікавинок вже здогадалися, що деуптати сільської ради не порахувалися з рішення громади Подорожнього і Статут не затвердили, бо це не вигідно голові.

Цікавинки – казочки, байочки від головихи

Наша головиха в минулому працівниця дитячого садочка, мабуть тому і фолософські роздуми стосовно майбуття ОТГ будуються на приклада дитячих казочок. Одна з її улюблених – казочка про двох козликів та двох кізочок, що зустрілися на вузькому місточку. Козли, як і годиться, від свого бодання постраждали обидва, а кізочки вижили, бо одна пригнулася, а інша через неї переступила. Мораль: краще поступитися і залишитися живим, а не загинути через власну гординю.
Все би було логічно, якби ця філософія не тільки проповідувалася, а ще й примінялася в конкретному житті нашої очільниці.
Так і проситься звернення: «Шановна голово! Пригніться перед громадою! Визнайте, що ви лише найнята нею особа, для управління її майном і виконааня її наказів. Не визнаючи Статуту громади, прийнятого, до речі більшістю жителів Подорожнього з дотриманням процедури прийняття, ви тим самим, поставили себе вище громади і проявилися не в якості «мудрої кізочки», а в якості «впертого козла».
До речі, серед казок є не менш повчальні, які також заслуговують уваги. Наприклад казка про золоту рибку. «Захотіла баба стати царицею морською, не змогла умірити свої апетити і залишилася з розбитим коритом».
Ще є цікавинка про передавальний акт, де потрібно підписати дуже сумнівний документ інвентарізації, яку ніхто не здійснював. Цікавинка про Програму соціально-економічного розвитку громади, як «роздуми нікого ні про що», цікавинка про старостинський округ та багато інших.
І на завершення зовсім нецікаві роздуми проте, що ми, мабуть, заслужили і таку очільницю і депутатів, і державу, в якій український народ на власній землі, у власного орендаря — кріпак, а у власного управляючого, посадовця чи службовця — безправний раб. Без українців пишуться і приймаються злочинні закони, приватизується те, що не має бути приватизованим, розпоряджаються ті, хто відношення не мають до національго багатства українців. Ми платимо за власні природні ресурси, ми погоджуємося з грабіжницькими цінами на ліки, продукти харчування, товари першої необхідності. На нашому патріотизмі циніки наживають міліони, а ми продовжуємо скубтися між собою, бо боїмося, що втратимо той мізер, який ще залишився – роботу, клаптик землі, чи ще якусь сумнівну пільгу. І коли від посадовця, типу нашої головихи, я чую замість слів — «Згідно статті такої- то Конституції України», безконечне -«Повірте мені!», то сама не розумію чому хочеться плакати і сміятися одночасно.
З повагою до українців Н.Пруднікова.

Добавить комментарий