Жива шкіра ріки

226    Прибережні захисні смуги та водоохоронні зони. Що це таке? Згідно ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу „З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм вздовж урізу води шириною:

а) для малих річок, струмків та потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів – 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм та ставків площею понад 3 га – 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів.

Якщо крутизна схилів становить понад 3 градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.” Тобто для Табурищанського озера ширина прибережної захисної смуги буде 50м, а для Кременчуцького водосховища в районі вул. Приморської – вже 200 м (з урахуванням крутизни схилу – більше 3 градусів). Водоохоронна зона – дещо ширше поняття. Водоохоронні зони є територіями регульованої господарської діяльності, зовнішні межі їх встановлюються спеціальними проектами для кожного окремого випадку, а обмеження не такі суворі. Водоохоронні зони простягаються на значно більшу відстань від водних об’єктів, ніж прибережні захисні смуги.

Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг встановлені ст. 89 Водного та ст. 61 Земельного кодексів. А саме: „У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; в) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів та техніки”. Обмежень досить багато, і на перший погляд, не всі вони обґрунтовані. Та якщо розглянути питання з точки зору еколога, всі вимоги мають глибокий сенс. Взяти, наприклад, розорювання земель і городництво. Загальновідомо, що раніше вода в наших річках та озерах була набагато чистішою. Воду з них можна було пити без побоювань отримати кишковий розлад або щось гірше. Але не всі знають, що більша частина забруднюючих речовин потрапляє в ріки з поверхневим стоком. З розораних полів і городів до річок потрапляють найдрібніші частинки грунту, хімічні та органічні добрива, інші органічні та хімічні забруднювачі, в тому числі хвороботворні мікроорганізми, яйця гельмінтів і т.д. Всі ці речовини викликають помутніння, цвітіння, замулювання та забруднення водойм. На непорушених земельних ділянках або ж там, де панує безполицевий обробіток грунту, дощові води не стікають по поверхні до струмків та річок, а всотуються в грунт. Поповнення природних водойм здійснюється за рахунок підземних вод. Найкраще зберігає вологу, захищає береги від ерозії та розмиву, знешкоджує шкідливі речовини ліс. І в ідеалі береги рік та озер мають бути зарослі деревами. Скільки було випадків, коли, вирубавши дерева на берегах річки, люди знищували її саму. По суті, прибережна смуга – це „жива шкіра” ріки як живого організму. Коли „шкіра” зідрана, вкрита язвами та лишаями, заляпана брудом та мазутом, про яке здоров”я організму може йти річ ?! Якось животіє, й то слава богу…

Не меншу шкоду несе забудова прибережних смуг, в тому числі й дачним будівництвом. Це не так безпечно для довкілля, як здається на перший погляд.  Дачі – це теж певне природокористування: влаштування надвірних вбиралень та вигрібних ям, застосування міндобрив і пестицидів, та ще багато чого. Про розташовані на межах товариств несанкціоновані смітники, нерідко біля самої води, я й не згадую. Окремі „садоводи” вже давно повилазили за межі відведених садовим товариствам земельних ділянок та побудували „сирітські дачки” біля самісінького урізу води. Будуються підпірні стінки, майже у воду відкриваються двері гаражів, де зберігаються моторні човни професійних браконьєрів та їх підручних. Все це будівництво всіляким шляхами намагаються „узаконити”, хоча як можна узаконити беззаконня? Хіба що через продажність жадібних чиновників-крючкотворів або через суд… А нормальним людям стає все важче підійти до ріки, щоб порибалити, скупатись чи просто відпочити…  Слава богу, що нас ще не зачепила пошесть великих міст, як Київ чи Дніпропетровськ, коли одні „круті” збудували на березі трьохповерхові „сирітські дачки”, а ще „крутіші” підігнали земснаряди та намили собі ще кількадесят метрів берега, щоб самим бути крайніми до води… В результаті – катастрофічно звужене у певних місцях русло Дніпра, вирубані дерева, знищені прибережні мілини та нерестовища, відібране у інших громадян право на відпочинок біля ріки. Таке „узаконене беззаконня” вочевидь демонструє, до чого може призвести відсутність дієвого механізму державного контролю. Адже державне регулювання якраз і полягає в тому, щоб не допускати хаосу в галузі природокористування.

Відносно нашого регіону можна сказати, що всі розташовані на березі Власівської затоки Дніпра садові товариства („Сади” та інші) впливають на екологічний стан ріки не менше, ніж розташовані у цьому районі промислові підприємства, включаючи Власівські підприємства промисловості будівельних матеріалів. А взагалі у розумінні екологічно освіченої людини, ширина прибережної захисної смуги – це мінімально необхідна відстань від урізу води до ділянок, де здійснюється господарювання. Мінімально необхідна товщина „живої шкіри” ріки. Якщо хтось один побудує на березі „хатинку”, висипле біля води сміття чи виведе у воду стічну трубу, нічого страшного, може, й не станеться. А якщо так чинитимуть усі ? Невігластво, жадібність, лінощі та зарозумілість окремих людських істот руйнують джерело існування всіх людей. Природа не буде розбиратись, „законно” чи „незаконно” чинять люди, руйнуючи середовище власного існування. Природі, по великому рахунку, все одно. Вона була до нас і буде після нас. Не все одно нам, мешканцям цього середовища. Наші діди добре пам’ятають часи, коли воду з Дніпра можна було безбоязно пити. Наскільки погіршився стан довкілля протягом життя одного покоління ! А чи буде він такими ж темпами погіршуватись і далі, залежить від дій кожного з нас.

Добавить комментарий